Навички критичного мислення є життєво необхідними і для дорослих, і для дітей. Дорослих часто складно навчити критично сприймати будь-яку отриману інформацію, з дітьми це простіше. Саме тому вчителі так натхненно шукають цікаві способи інтегрувати нові методики у навчальний процес. Що таке навички критичного мислення та які підходи до їх формування використати? Спробуємо відповісти на ці питання.

Термін «критичне мислення» відкритий для інтерпретацій. Але найпростіше – це більше, ніж вміння мислити ясно, раціонально та самостійно. Критичне сприйняття інформації означає можливість сформувати власну думку, незалежну від зовнішніх факторів. Мова йде про дисципліну в думках, про вміння шукати логічне пояснення тим чи іншим ситуаціям без емоцій. Разом з тим не варто забувати, що це поняття охоплює здатність бути відкритим до інших точок зору та думок.

Аби навчити дитину критично мислити, не потрібно писати стоси планів-конспектів та поурочних планів. Вам не доведеться залучати додаткове обладнання чи запрошення фахівців на урок. Все, що вам потрібно – це бажання та декілька простих стратегій.

Поради щодо навчання критично мислити

1. Починайте з питань

Це найпростіше, що ви можете зробити. Що ви хочете вивчити чи обговорити? Це можуть бути питання, які потребують відповіді «так чи ні». А можуть бути й такі, які надихатимуть на пошук нових знань та вирішення проблем.

Коли ви задаєте свої питання учням, звертайтесь до методу мозкового штурму, записуйте відповіді, які лунають, на дошці. Це вже готова відкрита дискусія. Це спосіб показати думки інших, розкрити проблему більш широко.

2. Створюйте та вирішуйте проблеми

Якщо ви ставите задачу – вирішити конкретну проблему, це один із кращих способів навчити критично мислити. Можете ставити конкретні цілі, а можете, так звані, відкриті. Вони, між іншим, допоможуть сформувати творчий підхід у пошуку шляхів до подолання проблем.

3. Надавайте інформацію

Погодьтесь, учням складно аналізувати, якщо вони не володіють хоч якоюсь інформацією. В інакшому випадку це просто озвучення різних домислів стосовно теми обговорення. Почніть вправи з розвитку критичного мислення зі збору відповідної інформації. У цьому є ще один додатковий плюс – поєднання проблемної теми з фактами, які запам’ятовуються.

Як надати інформацію? Скоріше за все, ви вже виконали підготовчу роботу, адже найпростіші способи це:

• Читання у класі та вдома.
• Попередні уроки та спеціальні вправи для розвитку критичного мислення, використані на них.
• Відео та аудіо матеріали.

4. Формуйте умови інформаційної свободи

Частина вміння критично мислити – це розуміння, коли інформацію потрібно використати, а коли відкинути. Учні мають навчитися накопичувати знання в умовах свободи. Брак інформації з того чи іншого питання породжує формування хибного сприйняття світу. Правильне ж використання здобутих даних має вирішальне значення для успіху учнів у школі та житті. Тут важливо навчити добирати найцінніші факти, які допоможуть ефективно вирішити поставлену проблему. Саме тому критичне мислення так глибоко пов’язане із повсякденним життям кожного.

5. Консультуйтесь із класиками

Величні літературні твори – ідеальний стартовий майданчик. Використовуйте їх для окремих уроків. Для кожного предмету знайдеться щось своє, разом з тим це допоможе і вчителю розвиватись. Можете порадитись із вчителями літератури, коли потрібно знайти книги, які зможуть мотивувати школярів, чи розкажуть просто про складні речі.

Простий приклад – В. Шекспір «Ромео та Джульєтта». Цей твір зможе навчити аналізувати причини вчинків тих чи інших людей, передбачати наслідки та фіксувати передумови конфліктних ситуацій. Це постійні питання з десятками різних відповідей. Тільки один цей твір дозволить ширше поглянути на світ. Що ж тоді буде, якщо залучати більше літератури?

6. Створюйте власну країну (проектна робота)

Це чудова тема для проектної роботи. Таке завдання передбачає масштабну роботу, яка вимагає великої кількості дослідів. Такий проект здатен відтворити життя великої країни у мініатюрі. У процесі виконання проекту учні вивчають історію, географію, політику, економіку та багато чого іншого.

Можете дати таке завдання на початку семестру, потрібен час на його виконання (хай навіть цілий місяць). Це допоможе провести більш якісну підготовчу роботу. Якщо маєте бажання, можете підготувати певний шаблон для країни та питання, на які ви б хотіли побачити відповіді.

7. Використовуйте групову роботу

Покажіть учням, що їх однолітки – це джерело цінної інформації, питань та методів вирішення проблем. Спільна робота над певним питанням допоможе ширше поглянути на проблему, сформує навички співпраці, командної роботи. Звісно, комусь більше до смаку самостійна робота, але варто показати цим дітям, що гуртом, як то кажуть, можна і море загатити.

8. Грайте у ролях

Така методика завжди була чудовим способом для формування навички критично мислити. Саме тому актори, перш ніж зіграти роль, намагаються досконало дослідити персонажа, щоб зрозуміти, що мотивує його, керує діями. Здатність поставити себе на місце когось впливає і на розвиток аналітичного та творчого начал. Вправа «Читацький театр» допоможе втілити такий задум.

Попросіть учнів дослідити конфлікт, пов’язаний з двома величними історичними постатями. Двоє учнів, які візьмуть на себе роль цих персонажів, будуть відстоювати свою точку зору. Таким чином буде сформовано погляд на конфлікт з різних точок зору. Кінцева задача – знайти компроміс.

9. Розставляйте пріоритети

Розвивати критичне мислення можна на кожному предметі. Вивчайте нову тему, але будуйте урок так, щоб діти не просто сприймали інформацію, а осмислювали її. Обговорюйте нову інформацію, провокуйте задавати питання, шукайте відповіді разом. З часом ви самі розглядатимете критичне мислення як культуру, а не як чергову повинність.

Долайте внутрішні перепони

Критичне мислення передбачає інтенсивну роботу та концентрацію. Але зауважте, діти здобувають нові навички самостійно, ви можете лише направляти їх. Але може виявитися корисним те, що ви пройдете з ними крок за кроком шлях розвитку та вдосконалення. Робіть це, аби виправляти хибне прийняття тієї чи іншої проблеми, твердження. Більш того, така практика корисна для вас, дорослої, сформованої особистості.

Інформація на сайті https://naurok.com.ua/

  Давайте розберемося, що означає термін «емоційне вигорання»?

Отже, емоційне вигорання (burn-out) – це симптом нашого часу. Це стан виснаження, який призводить до паралічу наших сил, почуттів і супроводжується втратою радості та задоволеності життям.

Перший крок у напрямку боротьби з емоційним вигоранням – оцінити, чи є у вас його симптоми.

Не хочеться йти на роботу? Є незадоволення результатами своєї роботи? Не цікаво працювати? Ви вже не ставите перед собою цілі?  Час усвідомити, що у вас з’являються симптоми емоційного вигорання.

Якщо ви помітили їх у себе – необхідно брати своє життя у свої руки. Саме по собі, без зусиль з вашого боку, емоційне вигорання не пройде.

Далі варто проаналізувати, що на роботі ви робите «не так». Ви безвідмовні і не вмієте говорити «ні»? Ви схильні брати на себе чужу роботу? Ви волієте робити всю роботу самі, не довіряючи підлеглим? Ви хочете бути незамінним? Якщо ми це усвідомлюємо, то можливо, варто змінювати своє ставлення до роботи, відмовлятися від додаткових навантажень, розпочинати вчитися розподіляти обов'язки.

Хочу озвучити вам декілька простих порад, як не згоріти на роботі:

1. Позначте чітку межу «робота - відпочинок». Не беріть роботу додому, а якщо цього не уникнути, — виділяйте на неї строго відведений час. Удома одразу ж переодягайтеся «в домашнє».
2. Перемикайтеся. Знайдіть те, що допомагає вам переключитися з одного режиму в інший. Це може бути книга, коротка прогулянка навколо будинку, прослуховування пісні улюбленої групи після робочого дня.
   3. Вчіться відмовляти. Не бійтеся сказати керівнику, що ви не справляєтеся з потоком задач. Тільки ви знаєте межу своїх можливостей.
   4. Влаштуйте собі «інформаційну дієту» — перестаньте щохвилини перевіряти робочі месенджери і пошту.
   5. Працюйте не 16 годин, а раціонально і конструктивно; не довше, а продуктивніше. Здається, що якщо посидіти трохи довше, то точно все встигнеш. Але це самообман: чим більше працювати, тим менше продуктивність. До того ж закінчивши одну справу, можна взятися за наступну — і так до нескінченності.
   6. Не прагніть до перфекціонізму в усьому, це просто неможливо. І не коріть себе за помилки — вони неминучі. Пам’ятайте тезу, що не помиляється лише той, хто нічого не робить.
   7. Підлаштовуйте графік «під себе». З розвитком технічних можливостей бути присутнім на роботі «до плюс нескінченності» не потрібно: багато питань можна вирішити за допомогою робочої пошти, соцмереж і за допомогою месенджерів.
   8. Делегуйте завдання і повноваження — колеги навчаться чомусь новому, а у вас з`явиться трохи більше часу.
   9. Прислухайтеся до себе. Якщо розумієте, що втомилися, — візьміть позапланову відпустку, відновіть здоров'я.
   10. Якщо ви думаєте, що вигоріли на конкретній роботі, а звільнитеся — і все зміниться на краще, не поспішайте одразу виходити на нове місце. Дайте собі час на відновлення.

Практична частина

Методика «Моє професійне дерево»

Візьміть чистий аркуш паперу, на одному боці напишіть «За що я можу сказати спасибі своїй роботі», а на іншому – «За що моя робота може сказати спасибі мені». До кожного треба написати щонайменше 20 тверджень. Якщо вийде, то будьте впевнені, що емоційного вигорання у вас немає.

Перша сторона аркуша показує відношення людини до роботи, від чого вона  отримує задоволення та емоційну насолоду, а друга – наскільки вона може похвалити себе за свою роботу. За що її цінять та за що вона може цінити себе. Це дає емоційний ресурс.

Якщо у вас виходить від 5 до 8 пунктів, а потім – “мені більше нема, про що писати”, це не просто дзвіночок, це вже набат. Якщо до 15 пунктів “дякую роботі” і 3, коли робота може сказати “спасибі” вам, то це знак того, що ви себе не цінуєте в роботі. І тут треба шукати моменти, чому ви важливі для своєї роботи.

Притча про каву

Емоційне вигорання – не хвороба й не діагноз, а тим більше – не вирок.

Тож що раніше почати з ним боротьбу, то ефективнішою вона буде.

Проте найкраще все ж буде запобігти емоційному вигоранню.

Приходить учень до Вчителя й каже: «Учитель, я втомився. У мене таке складне життя, такі труднощі й проблеми! Я весь час пливу проти течії. У мене немає більше сил… Що мені робити?»

Учитель замість відповіді поставив на вогонь три однакові ємності з водою. В одну ємність кинув моркву, в іншу поклав яйце, а в третю насипав зерна кави. Через деякий час він вийняв із води моркву та яйце й налив каву в чашку з третьої ємності.

• «Що змінилося?» - запитав він учня.
• «Яйце і морква зварилися, а кава розчинилася у воді».
• «НІ!» - сказав учитель, - «Це лише поверховий погляд на речі. Подивися – тверда морква, побувавши в окропі, стала м’якою і податливою. Крихке і рідке яйце стало твердим. Зовні вони не змінилися, вони лише змінили свою структуру під впливом однаково несприятливих обставин - окропу». Так і ті люди, які сильні зовні, можуть розклеїтися й стати слабкими там, де крихкі й ніжні лише затвердівають і зміцніють».
• «А кава?» - запитав учень.
• «О! Це найцікавіше! Зерна кави повністю розчинилися в новому несприятливому середовищі й змінили його – перетворили окріп на чудовий ароматний напій. Є особливі люди, які не змінюються в силу обставин, - вони змінюють самі обставини й перетворюють їх на щось нове й прекрасне, отримуючи від ситуації користь і знання».

Залежно від того, як людина ставиться до себе й до свого життя, вона буде або «зіркою», або «свічкою».

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ ДІТЬМИ ГАДЖЕТІВ ПІД ЧАС ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ:

1. Створення зон та їхня відмітка, де не використовується мобільний телефон,

наприклад, біля дошки.

2. Додавання інтерактивних завдань педагогічними працівниками, під час яких

потрібне було б використання гаджету.

3. Спільне налаштування екранного часу (встановлення ліміту на використання соціальних мереж під час освітнього процесу) чи режиму “не турбувати”, який вимкне надходження нових сповіщень. Можна це оформити у вигляді Угоди групи, де будуть прописані пункти використання дітьми гаджетів (про які ви домовитесь з ними), а на іншій стороні кожен з учнів надасть свою згоду на виконання цих правил своїм підписом. Також, важливо занотувати, що буде, якщо хтось з учнів не дотримується правил, наприклад, буде “спостерігачем” за тим, щоб однокласники були чесними у цьому.
4. Якщо навчання відбувається в онлайн режимі за допомогою додатку ZOOM,

то можна:

- створювати окрему зустріч кожного разу, а не використовувати одне й те ж

посилання;

- налаштовувати пароль для входу, який будуть знати тільки учасники освітнього процесу;

- використовувати зал очікування та додавати туди лише запрошених;

- вимкнути доступ до використання екрану (щоб поширювати власний екран

на загал);

- вимкнути спільний доступ до чату та можливості надіслати документи у нього.

5. Рекомендуємо поговорити з батьками учнів про дотримання онлайн безпеки

та правила екранного часу і в родині.

ЯК ГОВОРИТИ З ДИТИНОЮ, ЯКА ЗАЗНАЛА РИЗИКУ ОНЛАЙН

1. Старанно підбирайте час та місце - виберіть місце, де дитині комфортно, або запитайте її, де вона хотіла би поговорити. Уникайте розмов в присутності того, хто може заподіяти шкоду дитині, психологічну

у тому числі.

2.Заспокойте дитину тим, що ви поруч і дитина зараз знаходиться в безпеці.

3. Слідкуйте за своїм тоном під час розмови - якщо ви почнете розмову серйозним тоном, ви можете налякати дитину, і вона, швидше за все, дасть вам відповіді, які ви хочете почути, а не правду, яка з нею трапилась. Постарайтеся зробити розмову невимушеною - це дозволить дитині розслабитись.
4. Використовуйте звичні для дитини слова
5. Ставте відкриті питання- наприклад, “Поділись, будь ласка, що викликало такі переживання у тебе?”. Тут дитина може розповісти і про свої дитячі історії, і поступово перейти до ситуації, яка трапилась.
6. Слухайте та чуйте - дозвольте дитині розповідати у тому ритмі, як зараз їй хочеться.
7. Уникайте суджень та звинувачень.
8. Використовуйте “Я” повідомлення - замість “Як таке могло трапитись?” - “Я співчуваю, що тобі довелось таке пережити..”.
9. Будьте терплячі - пам’ятайте, що ця розмова може бути дуже страшною для дитини. Багато злочинців погрожують тим, що станеться щось страшне, якщо хтось дізнається про їхнє спілкування. Вони навіть можуть погрожувати фізичним насильством щодо дитини чи її близьких.

6 ПРАВИЛ, ЯКІ Є АКТУАЛЬНИМИ У БУДЬ-ЯКІЙ СИТУАЦІЇ:

1. Дитина, яка зіштовхнулась з онлайн ризиком потребує підтримки, без осуду чи критики.
2. Не надавайте ситуації зайвого розголосу в школі — не робіть із цього скандал чи публічне обговорення, оскільки це ще більше травмує дитину.
3. Вирішення ситуації потребує включеності як адміністрації школи, так і батьків дитини.
4. Для збереження доказів дитина, яка є постраждалою, має зробити скрін переписки, де видно, кому і коли були надіслані матеріали.
5. Прибрати фото чи відео матеріали з мережі доволі непросто і важливо зупинити поширення такого контенту через видалення зображень:

- у діалогах дитини, яка поширила матеріали;

- у хмаросховищах, на пристроях, у діалогах та групах тих, хто їх зберіг собі (наприклад,

учні класи);

- у соціальних мережах через звернення до адміністрації ресурсу.

Якщо це не допомогло вирішити ситуацію - звернутись до правоохоронних органів.

НЕВПЕВНЕНІСТЬ В СОБІ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

  Зазвичай відстоювати себе ми навчаємося ще в дитинстві, а потім лише вдосконалюємо це вміння. Основа внутрішнього ресурсу відвойовувати свої межі — впевненість у собі. Невпевнені у собі дорослі не відчувають за собою права висловлювати свої думки та емоції, вважають, що їхня думка нікого не цікавить, що вони звичайні «гвинтики», від яких нічого не залежить. Як запобігти «закостенінню» в людини цих внутрішніх переконань? Найперше — якомога раніше розпізнати в дитини невпевненість у собі та формувати асертивність.

Поведінкові прояви низького рівня асертивності

   Підлітки з низьким рівнем асертивності ретельно ховають і «маскують» ознаки невпевненості, часом навіть від самих себе. Дібрати методи і способи, що допоможуть дослідити їхню асертивність, складно.

   У асертивних підлітків складна й різноманітна диспозиція поведінкових реакцій і суперечлива «психологічна палітра» зовнішнього прояву. З одного боку в них напружені взаємини з учителями, однокласниками, батьками. Це виражається у сварках, конфліктах, демонстративних і протестних реакціях. А з другого — вони надміру виявляють гедоністичні тенденції. Підліток з низьким рівнем асертивності схильний до конформізму, упертий, має демонстративну поведінку. Це ускладнює встановлення прямого, безпосереднього комунікативного та діяльнісного контакту дорослих з ним.

   Невпевнений підліток часто прагне до насолоди й водночас у соціальних контактах нездатний толерантно ставитися до думок, що суперечать його власним. Дорослі сприймають таку поведінку як примітивний, грубий, низький рівень загального розвитку. А це часто не відповідає реальному профілю особистості невпевненого підлітка. Отже, дорослі мають бути уважними й спостережливими під час спілкування з підлітками, не піддаватися на перше і навіть подальші власні враження від спілкування з ними.

   Яка ж особливість низького рівня асертивності підлітка? Невпевненість «тягне» за собою своєрідні «вторинні психологічні утворення». Вони виявляються у тому, що підліток уникає відповідальних рішень, перекладає відповідальність на когось, не має яскраво виражених цілей, неактивний, нещирий і черствий.

Методи корекції низького рівня асертивності

   Підвищення рівня асертивності у підлітковому віці — це своєрідна профілактика відчуженої поведінки, розвитку екзистенційної самотності в майбутньому. Невпевненість у собі характерна саме для підлітків. Корегувати її та запобігати загостренню можна під час позакласних заходів і бесід.

   Важливо, щоб учителі та практичні психологи вміли викликати довіру в підлітків, прихилити до себе, щоб ті могли поділитися з ними своїми проблемами. При цьому з боку дорослих не має бути грубощів і моралізаторства, педагогічного чванства і зарозумілості. Бажано, щоб вони відчували індивідуальний рівень впевненості у кожного підлітка. Дорослі, які працюють із підлітками, не мають проявляти педагогічну нетактовність чи ображати їх. Навпаки — слід бути до них чутливими та емпатійними, уміти вчасно дати слушну пораду. Протягом навчального року методично і цілеспрямовано проводьте заходи, що дають змогу посилити асертивність і відповідні реакції. Використовуйте різні методи роботи.

Метод колективного діалогу та обговорення й метод інтерпретації тематик

Обидва методи стосуються проблеми впевненості/асертивності. Пропонуємо запитання, за допомогою яких педагоги і практичні психологи визначатимуть рівень асертивності в підлітків.

Орієнтовні запитання:
• Який ти можеш навести приклад людини з упевненою поведінкою?
• Як, на твою думку, діє впевнена в собі людина?
• Який образ впевненої людини з кінофільмів і літературних творів для тебе взірцевий?
• Що в твоїй поведінці залежить від тебе самого?
• Чого ти можеш досягнути в житті сам і чи є ці досягнення проявом твоєї впевненості?
• Якого прикладу впевненої поведінки ти дотримуєшся?
• Від кого залежить твоя впевненість у собі та своїх діях?
• Ти хочеш бути внутрішньо впевненою в собі людиною чи мати вигляд впевненої людини в очах інших людей?
• Чим відрізняється людина, внутрішньо впевнена у собі, і людина, яка лише зовні має впевнений вигляд?
• Які риси відрізняють впевнену і невпевнену в собі людину?
• Що має відбутися у твоєму житті, аби ти став упевненим?

Якщо деякі підлітки не відповідають на запитання під час колективної роботи, рекомендуємо попрацювати з ними індивідуально.

Метод незавершених речень

Аби закріпити в підлітків необхідний рівень асертивності/впевненості, рекомендуємо один раз на семестр працювати з ними за допомогою методу незавершених речень. Він дасть змогу виявити сформованість у підлітків певних аспектів відповідальності.

Запропонуйте учням завершити речення:
• Я впевнений в собі тоді, коли ...
• Я буду впевненим, якщо ...
• Щоб стати впевненим, я ...
• Якщо я стану впевненим, то ...
• Щоб повністю стати впевненим, мені необхідно ...
• Мені імпонує впевнена поведінка, бо ...
• Я впевнений, коли ...
• Той, хто впевнений у собі, ...
• Впевненість — це ...
• Людині заважає бути впевненою ...

Метод незавершених речень можна так само застосовувати як колективно, так і індивідуально.

Комплекс різних методів

   Аби підлітки усвідомили деякі аспекти впевненості та актуалізували адаптивні навички, ми рекомендуємо проводити психологічні ігри та вікторини, які розвивають рефлексію. Також можна використовувати анкетування, опитування, лекції, тематичні бесіди та різні групові дискусії, що підвищують упевненість підлітків у собі й своєму майбутньому.

 Для подальшої корекції невпевненої поведінки та підвищення рівня асертивності в підлітків рекомендуємо проводити такі заходи:

• групова психотерапія і групове психологічне консультування, що дають змогу розв’язувати психологічні проблеми невпевнених у собі підлітків і підсилювати асертивну реакцію й асертивну поведінку;
• тематичні бесіди, класні години, групові дискусії про впевненість і впевнену поведінку молодих людей у складних життєвих і стресових ситуаціях на основі їхнього досвіду;
• тренінгові, практичні заняття, що мають моральний вплив і формують загалом особистість підлітка, а не тільки асертивність у його поведінковій сфері;
• позакласні заняття, де підлітки навчаються розв’язувати психологічні завдання і внутрішні дилеми для розвитку самосвідомості;
• лекції про специфіку впевненості молодих людей у собі.

Отже, підліткова невпевненість «лікується». Слід лише виявити тривожні симптоми та обрати правильну схему «лікування». Важливо, щоб дорослі, які працюють із підлітками, були спостережливими щодо їхньої поведінки, зважали на зміни та вчасно реагували.

ОЗНАКИ ТОГО, ЩО ДИТИНА МАЄ НЕБЕЗПЕЧНУ ВЗАЄМОДІЮ В ОНЛАЙНІ

Деякі психічні, психологічні та соціальні стани сигналізують про те, що дитина переживає певний травматичний досвід та потребує допомоги. Це стосується, у тому числі, і небезпечної взаємодії як в онлайні, так і в офлайні.

Фізичні зміни:

• дитина виглядає невиспаною та на заняттях чи перервах може засинати;
• скарги на головну біль чи біль у шлунку;
• швидка втрата ваги чи її набирання;
• помітні самоушкодження (порізи, глибокі подряпини, синці) на тілі.

Психічні зміни:

• розсіяна увага дитини;
• тимчасова “втрата” пам’яті, коли дитина забуває свої дії чи слова;
• втрата відчуття часу;
• регресія поведінки – коли дитина поводить себе так, наче вона молодша за свій вік.

Психологічні зміни:

• помітний страх чи нервовість дитини, коли вона перебуває у школі;
• також спостерігається нервовість чи злість під час використання гаджету;
• можуть бути агресивні прояви без явної на то причини;
• знижується якість навчальної діяльності, дитина може відмовлятись від усних відповідей.

Соціальні зміни:

• дитина віддаляється від однокласників та тих, з ким більше часу проводила разом
• під час перерв;
• дитина виглядає депресивною - не комунікує з оточуючими, проявляє пасивність та не приймає участі у спільних обговореннях;
• може прогулювати школу посилаючись на погане самопочуття;
• спостерігається замкнутість та однотипові відповіді на питання від дорослих;
• батьки можуть скаржитись на те, що дитина зникає з дому;
• дитина різко видалила всі свої профілі у соціальних мережах;
• у комунікації з’являються нові сленгові слова, які раніше дитина не використовувала;
• педагогічний працівник може помітити, що дитину зустрічають зі школи незнайомі йому люди.

1. Організація загальних колективних справ, спільних переживань:

• Колективні привітання з днем народження учнів.
• Вираження щирого співчуття від імені групи в дні сумних подій, хвороби, невдач.
• Спільні поїздки-екскурсії пам'ятними місцями, походи.
• Спільне відвідування концертів, вистав.
• Спільне проведення святкових днів.

2. Уміння вчителя формувати гуманні взаємини з учнями.

• Сигнал вашої доброзичливості — добра усмішка, привітність. Ви не маєте наголошувати на різниці в соціальному статусі, віці між собою й учнем, висловлюйте свої погляди доброзичливо, у формі поради. 
• Вмійте уважно і зацікавлено слухати учнів.
• Враховуйте індивідуальні особливості учня (запальність, мовчазність, вразливість, замкнутість), його стан у цей момент, його ставлення до вас.
• Умійте вислухати, особливо в хвилини напруженого нервового стану, що виник у результаті певних неприємностей, непорозумінь. Зберігайте «секрети», довірча бесіда потребує обережності, делікатності.
• Толерантно та терпимо ставтеся до думки інших (ви можете помилятися). 
• Намагайтеся відгукнутися про учня добрим словом, якщо він цього заслуговує. Схвалення діє сильніше, ніж осуд. Врахуйте, що схвалювання одних і тих же дітей, протиставлення їхніх успіхів вадам інших, сприяє поганому ставленню до них усього класу.
• Критика за формою і змістом має орієнтуватися на шанобливе ставлення
• Намагайтеся повчати наодинці, говоріть конкретно про випадок поганої поведінки.
• До дитини ставтеся справедливо, поважаючи її гідність, тому будьте стриманими, не переходьте на крик і злість, намагайтеся не загрожувати, не застосовувати суворі заходи. 
• Покажіть дитині, що ви вірите в неї.

КСЕНОФОБІЯ (XENOPHOBIA) – нав’язливий страх перед незнайомим, чужим, чужоземним та відповідна поведінка неприйняття «іншого» у зв’язку з його етнічними, релігійними, культурними відмінностями чи належністю до статевих меншин. Термін походить від грецького ξένος, що означає «іноземець», і φόβος, тобто «страх». Отож, оскільки це пов’язано з фобіями, людина відчуває страх і неприязнь перед представниками інших культур, меншин, релігій, соціальних груп тощо.