Домашнє насильство — це не лише про завдані побої. Насправді ж воно включає десятки форм насильницької поведінки. Але у всіх цих різновидів є спільні ознаки: відсутність поваги до іншої особи, прагнення влади та контролю над ним або нею, керування його або її рішеннями та діями.

Домашнє насильство може бути спрямоване як на дружину, чоловіка чи дітей, так і на інших родичів — двоюрідних братів та сестер, бабусь та дідусів, колишнє подружжя, наречених, осіб, які спільно проживають однією сім’єю, опікунів та прийомних батьків.

Втім у жодному з випадків воно не є внутрішньосімейною справою чи особливостями родинного спілкування. Це протиправні дії, яким немає виправдання та про які не можна мовчати. Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» виділяють чотири види насильства: фізичне, психологічне, економічне та сексуальне.

Умисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до травмування, порушення фізичного чи психічного здоров’я, заподіяння шкоди честі та гідності, в окремих випадках, до смерті

• Б’ють чи штовхають;
• Не випускають з власного дому або не пускають до нього;
• Погрожують позбавити життя чи навмисно створюють ситуації, які можуть становити загрозу здоров’ю та безпеці;
• Змушують до вживання алкоголю чи наркотиків;
• Позбавляють їжі, перешкоджають відпочинку чи сну;
• Проти волі переміщують у межах однієї держави або за кордон із застосуванням сили, погроз чи обману.

Людина регулярно з'являється із синцями чи ранами, але пояснює їх випадковими травмами; має запалені очі чи одягає сонцезахисні окуляри навіть у приміщенні, в ліфті, у похмуру погоду чи ввечері; має хворобливий колір шкіри чи не притаманну худорлявість; носить довгі рукави і повністю закритий одяг влітку; надмірно лякається, здригається у відповідь на дотики. 
 
На жаль, існує ще чимало міфів щодо фізичного насильства у сімʼї. Розглянемо найбільш поширений.          
Насильство однієї людини щодо іншої – це не норма, а протиправні дії, яким немає виправдання. Шукаючи пояснення насильству, багато постраждалих роками не звертаються за допомогою, що погіршує ситуацію та може мати важкі психологічних наслідків. Життя в постійному страху і стресі призводить до втрати впевненості, формування низької самооцінки та різних нездужань.

2. – вплив на психіку іншої особи шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та завдається шкода психічному здоров'ю.

• Систематично принижують і вами маніпулюють;
• Ображають словесно або негативним жестами, мімікою;
• Переслідують, постійно контролюють, погрожують;
• Зневажають та ігнорують бажання, думки, почуття, безпідставно критикують;
• Позбавляють права на захист честі та гідності;
• Шантажують;
• Ігнорують чи дискримінують через ваші переконання, віросповідання, національну, расову приналежність чи походження.

Людина постійно на зв’язку з партнером або родичем, звітує за кожний свій крок; має панічні атаки, невпевнена в собі, має безсоння чи перепади в настрої, роздратована, пригнічена, закрита, обмежує соціальні контакти.
 
Психологічне насильство часто сприймається як належна частина стосунків та спирається на шкідливі міфи. Розглянемо один із них.
Один партнер може намагатись переробити іншого під себе, зробити його або її зручними, додавши собі авторитету. Шляхом принижень і тотального контролю за близькою людиною він або вона зазвичай компенсує внутрішнє слабке «Я» і самостверджується. Якщо щось пригнічує і викликає дискомфорт у стосунках, варто одразу заявляти про це. Коли постраждалі починають погоджуватись з проявами насильства, кривдник буде збільшувати його прояви, дедалі більше замикаючи коло.

 – умисне позбавлення однією особою або групою осіб іншої людини або групи людей житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалі мають передбачене законом право.

• Обмежують у доступі до власних коштів чи забороняють використовувати власні кошти так, як ви вважаєте за потрібне;
• Пошкоджують ваше майно;
• Позбавляють або перешкоджають у доступі до їжі, житла, майна;
• Обмежують у можливості працевлаштування, забороняють навчатися чи працювати;
• Примушують до жебрацтва;
• Шантажують.

Людина випрошує кошти у партнера, збирає чеки та квитанції за будь-яку, навіть дрібну покупку, щоб прозвітувати вдома, питає дозволу на всі свої дії в інших членів сім'ї, виглядає пригнобленою, боязливою, напруженою, каже, що не хоче дратувати когось близького своїми діями.
 
У суспільстві досі живе чимало міфів про економічне насильство. З ними варто боротися. Розглянемо один із них.

Окрім фізичного насильства не менш небезпечними є психологічне, економічне та сексуальне насильство.  Зокрема, економічне насильство часто ховається за маскою турботи: партнер наполягає на відсутності необхідності працювати чи навчатися, проте потім з'являється тотальний контроль, звітування використаних коштів та приниження.  Щобільше, відсутність економічної незалежності є однією із головних причин замовчування та прийняття фізичного насильства.

– протиправне посягання однієї особи або групи осіб на статеву недоторканість іншої людини, а також дії сексуального характеру щодо неповнолітнього/ої.

• Зґвалтували;
• Примушують до небажаних сексуальних контактів;
• Торкаються до інтимних частин вашого тіла проти вашої волі;
• Примушують до сексу з іншими людьми;
• Примушують до збочених форм сексуальних стосунків;
• Примушують займатися порноіндустрією чи секс-бізнесом;
• Примушують до вагітності або аборту;
• Примушують до спостереження за статевим контактом кривдника.

Людина замкнута та обмежує соціальні контакти, має синці на тілі, впадає в депресивні та апатичні стани, не сприймає власного тіла та сексуальності, надмірно лякається, здригається у відповідь на дотики або питання, займається самолікуванням замість того, щоб звернутися в лікарню.
 
Навколо сексуального насильства досі існують шкідливі міфи, які руйнують життя та здоровʼя людини. Розглянемо один із тих, що сьогодні викликає чи не найбільше нерозуміння.

Сексуальне насильство – це злочин, якому немає місця у стосунках між людьми, і не важливо, одружені вони чи ні. Статеві контакти мають відбуватися за згодою обох партнерів, бути прийнятними та бажаними для обох. Якщо статевий контакт відбувається з примусу, в небажаній формі, партнер залякує, принижує чи ображає – це насильство.
 
Сексуальний контакт повинен відбуватися лише за спільною усною згодою обох партнерів. Якщо хоча б один партнер не озвучив свою згоду – відбулося сексуальне насильство. Не варто замовчувати чи ігнорувати факт сексуального насильства, адже він призводить до відчуження від свого тіла та сексуальності, псує самооцінку, залишає психологічні, а інколи й фізичні травми. Якщо ви постраждали від сексуального насильства – зверніться по допомогу!